Що сталося

14 жовтня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 12-р(ІІ)/2026. Суд перевірив, чи відповідає Конституції правило, за яким людина не може оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про відмову скасувати арешт майна під час досудового розслідування. Висновок КСУ: обмеження конституційне. Рішення та його резюме оприлюднено на сайті Суду 15 жовтня.

Справу розглядали за конституційними скаргами трьох людей — Катерини Черниш, Альони Карась і Володимира Карася. Суддями-доповідачами були Олег Первомайський і Василь Лемак.

Яке правило перевіряв Суд

Предметом розгляду були пункт 9 частини першої та частина третя статті 309 Кримінального процесуального кодексу. Вони працюють у парі:

  • під час досудового розслідування в апеляційному порядку можна оскаржити ухвалу слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому;
  • інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, а заперечення проти них можна подати лише під час підготовчого провадження в суді.

Ухвали про відмову скасувати арешт у першому переліку немає. Тож якщо слідчий суддя відмовив власникові зняти арешт, апеляційний суд цю відмову не переглядає. Повернутися до питання через заперечення людина може тільки тоді, коли справа дійде до суду.

Заявники вважали, що наслідок для власника однаковий — і коли арешт накладають, і коли відмовляються його зняти: майно залишається під забороною, а право мирно ним володіти обмежене. Тому, на їхню думку, різний підхід до оскарження порушує право на судовий захист.

Чому КСУ визнав обмеження конституційним

Головна теза рішення: право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду апеляційної інстанції, не є абсолютним. Його можна обмежити, якщо обмеження встановлене чітким і передбачуваним законом, має легітимну мету і є пропорційним.

Суд перевірив кожну з цих умов:

  • Закон чіткий і передбачуваний. З тексту статті 309 КПК зрозуміло, які ухвали можна оскаржити, а які — ні.
  • Мета легітимна — забезпечити, щоб досудове розслідування тривало розумний строк і не загальмувало через постійні апеляції.
  • Обмеження пропорційне, бо власник не залишається без захисту: відсутність апеляції компенсують інші процесуальні гарантії.

КСУ дійшов висновку, що законодавець знайшов баланс між суспільним інтересом у швидкому розслідуванні та інтересом людини у судовому захисті її права власності.

Варто розрізняти це рішення з іншим. 21 липня 2026 року той самий сенат КСУ Рішенням № 8-р(ІІ)/2026 визнав неконституційною відсутність права на апеляцію у випадку тимчасового вилучення майна. Тимчасове вилучення та арешт — різні заходи, тому висновки двох рішень одне одному не суперечать. Окремо стоять і арешти у виконавчому провадженні, які накладає виконавець за борги, — про нові правила їх зняття ми писали в матеріалі про Закон № 4833-IX.

Які способи захисту лишаються у власника

Саме на ці гарантії послався Конституційний Суд, коли визнав обмеження пропорційним. Для людини, чиє майно арештували в кримінальному провадженні, це фактично перелік того, що можна зробити:

  1. Оскаржити саму ухвалу про арешт. Пункт 9 частини першої статті 309 КПК прямо дозволяє апеляцію на ухвалу про арешт майна. Це головний інструмент: заперечувати треба арешт, а не відмову його скасувати.
  2. Подати клопотання про скасування арешту за частиною першою статті 174 КПК. Таке право мають підозрюваний, обвинувачений, власник майна та інші особи, які не були присутні під час розгляду питання про арешт.
  3. Довести, що арешт більше не потрібен або накладений необґрунтовано. Це окрема підстава для скасування арешту повністю чи частково за тією ж статтею 174 КПК.
  4. Звернутися з клопотанням повторно, якщо змінилися обставини, які були підставою для арешту. Відмова в першому клопотанні не забороняє подати нове.
  5. Вимагати найменш обтяжливого способу арешту. За частиною четвертою статті 173 КПК слідчий суддя має обрати такий спосіб, який найменше обмежує власника. Крім того, за частиною другою цієї статті суддя зобов'язаний врахувати визначені законом обставини, зокрема розумність і співрозмірність обмеження права власності.

Нарешті, заперечення проти ухвали про відмову скасувати арешт можна подати під час підготовчого провадження, коли справа надійде до суду.

Що це означає на практиці

Арешт у кримінальному провадженні часто зачіпає людей, які самі ні в чому не підозрюються: власника автомобіля, яким користувався інший, співвласника квартири, підприємця, чиї рахунки заблокували у справі контрагента. Після рішення КСУ стратегія захисту для них зрозуміліша:

  • не чекати, а оскаржувати ухвалу про арешт одразу, поки ця можливість є;
  • якщо строк апеляції пропущено, а клопотання про скасування відхилили, — збирати нові докази і звертатися повторно, коли обставини зміняться;
  • у клопотанні про скасування доводити саме ті обставини, які називає стаття 174 КПК: потреба в арешті відпала або його наклали без підстав.

Сильне клопотання тримається на документах: що підтверджує право власності, звідки майно, чи пов'язане воно з розслідуванням, на якій стадії справа. Частину цих відомостей можна отримати через адвокатський запит — подати його можна онлайн. Докладніше — у розділі запити до поліції та СБУ.

Висновок

Рішення № 12-р(ІІ)/2026 не змінює закон — воно підтверджує, що чинне правило статті 309 КПК відповідає Конституції. Відмову слідчого судді скасувати арешт майна, як і раніше, не можна оскаржити в апеляції під час досудового розслідування. Але Суд докладно перелічив, які інструменти лишаються у власника: апеляція на саму ухвалу про арешт, клопотання про скасування, повторне звернення за нових обставин і заперечення в суді. Користуватися ними варто якомога раніше — особливо першим.